Жизнь одуванчика

Сидели мы как-то с мужем над доченькой, пытаясь убаюкать.
- Ну, — говорю, — пора уж и сказки дочке рассказывать…
А то когда в животике была, кучу сказок муж на диктофон наговорил, рассказывая доченьке. А как Марьяночка родилась — ни одной. Непорядок!
И начинаю выдумывать чего-нибудь на украинском про Квиточку, Океан… Начала, а закончить не могу. Муж и продолжил про Ветер и Пташечку. Родилась совместными придумками сказка. Ребенок уснул, а мы договорились порознь записать, то что наговорили. Вот что получилось…

Сказку-притчу мужа можно прочитать на его сайте. А пока мой вариант:

Квіточка

Казка для маленьких діток і дорослих батьків.

Наша Квіточка жила у незвичайному для квіточок місці. Домівкою її була невелика тріщина на самому вершечку скелі. А скеля та була не скеля, а справжній кам’яний острів, що височів  посеред океану.

На острові було багато ще квіточок, але вони жили дуже далеко від нашої Квіточки – біля самого узбережжя. Були вони не схожі на Квіточку зі скелі. Та й звалися якось дивно – Альми. Це так нашій квіточці розповідав її друг Вітер. Він дуже часто ошивався на вершечку скелі й розповідав про жителів острова й самого океану. Розповідав про Альми і Анани, що на них ростуть, про зграї Айок, що кружляють над Кеаном, про Ильфінів, що стрімко плавають в його водах та про багато ще чого. Не міг він тільки розповісти про те як потрапила маленька тендітна квіточка на цю скелю.

?    ?    ?

Та ось одного разу, коли наша квіточка з зажмуреними очима ніжилася в променях сонечка, відчула на собі тінь.

- О! Як ти виросла і яка ти стала гарна! – мовила тінь. Квіточка не могла розгледіти проти сонця, хто з нею розмовляє.

- Ти мене знаєш? – запитала Квіточка.

- Звичайно! – мовила тінь і стрибнула в бік.

І тоді Квіточка побачила, що перед нею сидить справжня Айка, тільки чомусь не біла.

- Звичайно! – повторила строката Айка, — це я принесла тебе сюди. – Не навмисно… Якось я пролітала над цією скелею й несла у дзьобі зернятко для своїх пташат. Та вітер тут занадто поривистий і я згубила зерня. Воно впало у цю тріщину і я ніяк не змогла його дістати. Ти – те саме зернятко! І ти – моє! Тому згодом я прилечу сюди щоб вирвати тебе. Засушу й прикрашу тобою своє гніздо! А зараз я поспішаю. Бувай!

Строката Айка змахнула крилами й була такою.

?    ?    ?

Квіточка стояла ні жива, ні мертва. Вона нарешті дізналася про своє народження, але все ніяк не могла збагнути що скоро загине…

- Привіт, Віточка! – Вітер налетів зненацька.

- П-п-привіт… — розгублено мовила Квіточка.

Вітер запитав у неї, що сталося і чому вона така збентежена. І Квіточка повідала йому свою історію, зустріч зі строкатою Айкою. Повідала й те що чекає на Квіточку, коли Айка повернеться.

- Ця Ташка дуже небезпечна! – просвистів Вітер. – Та ти не хвилюйся, я її провчу!

І Вітер щосили чкурнув Пташці навздогін, ледь сам не вирвавши Квіточку з корінням.

?    ?    ?

Крила задрижали і Пташку понесло геть від її гнізда в бік океану. Вона втратила керування і її кубарем штовхало все далі в океан та все ближче до синьої води.

- Що… що трапилося? – ледь змогла вимовити Пташка.

- Я Ітер! А ти Ташка – моя! І я буду робити з тобою все що мені заманеться! Я даю твоїм крилам життя, тому маю повне право його забрати!

І Вітер рвонув з новою силою. Пташку закружляло, крила не слухались і тут вона збагнула у чому справа. Пташка почула в словах Вітру свої власні, сказані нещодавно Квіточці…

Вітер вщух, крила легко піймали новий потік й Пташка полетіла геть.

?    ?    ?

Згодом Пташка потоваришувала з Квіточкою і часто залітала до неї в гості, приносячи в дзьобі краплинки джерельної води, а то й живильної земельки, якої в щілині було замало.

© Таша Мейстер